Вітаю і ласкаво прошу! Мене звати Анастасія Ворже. Я професійний кухар із досвідом роботи у мішленівському ресторані. Але насамперед я – жінка. Мені подобається, коли навколо мене красиво, смачно та затишно. Більше того, я вірю, що коли жінка готує із задоволенням, вона створює магію навколо себе. У цьому і полягає ідея мого блогу – надихати жінок на кулінарне чаклунство.
Я заміжня за французом – звідси і назва “Мадам Ворже”. Мій шлях до створення кулінарного блогу схожий на альпійську гірську дорогу. Або ж зигзаг удачі – вирішувати вам! А я просто коротко розповім свою історію.
Я народилась у Києві, але в 15 років переїхала жити до Швейцарії, міста Лугано. Я завжди любила готувати, та в юному віці мені й на думку не спадало, що це могло б бути моєю професією. На той час кулінарні шоу не були такими популярними, як зараз. Тому я вступила на факультет економіки до Лозанського університету.
Отримавши диплом магістра, знайшла роботу в престижній консалтинговій компанії в Женеві. Але робота зовсім не приносила мені радості. Я проводила час у таблицях Ексель, тоді як серце кликало мене до кулінарного світу. Одного дня я просто втомилася обманювати саму себе і прийняла одне з найважливіших рішень у житті. Я вирішила поїхати до Парижа вчитися кулінарному мистецтву.
Пропрацювавши ще 6 місяців і накопичивши потрібну суму, я вийшла на Ліонському вокзалі у Парижі з великою валізою та серцем повним передчувань. На мене чекала найкраща французька гастрономічна школа – Ferrandi Paris.
Навчання було дуже інтенсивним. Перший місяць, приходячи додому, у мене вистачало сил лише на те, щоб випрати та випрасувати свій кітель. Іноді я засинала прямо на дивані, не дійшовши до ліжка. Але вчитися було так цікаво!
Ми вивчали класичні страви французької кухні та пізнавали сучасні техніки. Готували із зірковими шефами та знайомилися з найкращими виробниками. Вивчали кухню та вина регіонів Франції. Тренували гастрономічну подачу страв. Окремий блок було присвячено кондитерському мистецтву – він мені давався особливо успішно.
Я не встигла озирнутися, як 6 місяців промайнули, і настав час стажування. Але доля зробила черговий неочікуваний поворот. Коханий чоловік запропонував переїхати з ним до Сінгапуру. Я ніколи не була в Сінгапурі, Азія ніяк не входила в мої плани. Але керуючись виключно серцем (а такі рішення, як показує досвід, найправильніші), я погодилась і опинилась на іншому континенті.
Там почався найскладніший і водночас надзвичайно багатий досвідом період у моєму житті. Шеф Julien Royer прийняв мене на стажування в один із найкращих ресторанів світу – Odette.
Перші кілька місяців моїм обов’язком була коронна страва ресторану – Heirloom Beetroot Variation (на фото).
Три зірки Мішлен – це не диво, це титанічна праця та самовіддача усієї команди. У ресторані такого рівня немає права на помилку та рівень відповідальності зашкалює. Спочатку я була в шоці. Я не розуміла, як можна стільки працювати. Але згодом втягнулася. Особливо, коли почала працювати у кондитерській секції. Працюючи пліч-о-пліч з геніальним кондитером Nicolas Vergnole, я вбирала знання як губка. Боже, які ми робили десерти!
Але я була б не я, аби зі мною не трапилось чогось надзвичайного. Стався нещасний випадок, що залишив 13 швів на моєму пальці. Цей інцидент сильно деморалізував мене. Робота давалася все важче та важче. До того ж я дуже сумувала за коханим, адже ми майже не бачилися.
Якоїсь миті я усвідомила, що ця професія не для мене. Я люблю почуватися жінкою – вбиратися, створювати затишок удома, готувати вечері для друзів. Робити це повільно та із задоволенням. Коли ж я працювала у ресторані, все було навпаки: головні аксесуари – кухонний рушник та ніж, працювати потрібно дуже швидко, а замість домашньої вечері мого чоловіка чекала заморожена піца.
Я пішла з професії, забравши з собою безцінний досвід і знання, але залишивши в Odette частинку свого серця. Я згадую ці часи з великою вдячністю, і щоразу, приходячи до хорошого ресторану, душа починає ностальгувати.
Проживши в Сінгапурі 3 роки, вдосталь помандрувавши Азією, ми переїхали до Парижа. Я довго виношувала в голові ідею створення кулінарного блогу про французьку кухню, але все ніяк не наважувалася. А потім стався COVID19, і всьому світу раптово довелося готувати вдома. Я зрозуміла, що можу бути корисною, і почала ділитися простими рецептами на своїй сторінці в Інстаграм.
Виявилося, що я маю талант робити складне простим і пояснювати рецепти так, що страви за ними виходять у всіх. Карантин закінчився, а мене просили не зупинятися. Я зрозуміла, що після стількох вагань, я нарешті знайшла своє призначення! Моя місія полягає в тому, щоб ви відчували себе на кухні царицею, а не попелюшкою. Завдяки кулінарному досвіду, я адаптую професійні техніки та рецепти так, щоб їх можна було легко приготувати вдома. Смачно готувати нескладно, головне грамотно це робити. Я тут для того, щоб вам у цьому допомагати. Окрім блогу, я також створюю кулінарні курси та марафони, завдяки яким свої кулінарні навички покращили вже тисячі жінок. Про мій благодійний курс української кухні написало авторитетне швейцарське видавництво Le Temps, а також польський Vogue.
Зараз я живу в Женеві і виховую маленького синочка Луї. У кожний рецепт, кожну фотографію та у кожний текст я вкладаю свою душу. Їжа – це дуже простий спосіб ощасливити своїх близьких, а я так хочу, щоб у світі було більше щасливих людей!